Психологічна стійкість.
Війна є великим викликом, який торкається абсолютно всіх.
Напевно, в Україні немає людини, яка б сказала, що спокійно реагує на сьогоднішні новини, — всім притаманні тривога і лють, які, звісно, виснажують, порушують сон, викликають дратівливість.
І головне завдання у відповідь на цей загальний стрес —
плекати психологічну стійкість.
Як підтримати себе і дитину у час війни.
1. Бути поруч: пам’ятайте, ми є головним джерелом підтримки для наших дітей. Тому відчуття нашої люблячої присутності – це найголовніший «термостат безпеки» для їхньої душі.
Бути поруч – це про дотик і обійми, про співдіяльність і про казку разом – де б ми не були – у ліжку чи в бомбосховищі… Це про добрий погляд, це про уважність і любов… І про чутливість, коли дитина цього потребує, а коли вона хоче побути наодинці.
2. Бути прикладом: більшість способів давати собі раду з викликами передаються дітям через те, що вони дивляться і наслідують, як пораємося ми. Тож нам важливо бути свідомими, ділитися, говорити з ними про те, що нам допомагає…
І звісно це не означає, що ми маємо бути «ідеальним» прикладом – бо стійкість, це не про те, щоб ніколи не падати, а про те, щоб вставати знову і знову… і діяти…
3. Спілкуватися: це так важливо для дітей, щоб ми допомагали їм розуміти, що відбувається і як нам вистояти у цій війні –як народу, і як сім’ї.
Це означає говорити з дітьми з повагою до їх внутрішньої мудрості, бажання і потреби розуміти. Це означає теж слухати, що говорять вони, і слухати те, про що вони мовчать… І відповідати – як можемо – бо не завжди ми знаємо відповіді, і у цьому теж важливо бути чесними.
Це не означає що потрібно втішати дітей «псевдооптимістичними» сценаріями, бо ми розуміємо, що дорога до перемоги може бути довгою і на ній може бути багато болю і втрат. Але це означає передати їм віру, що з правдою ми обов’язково і неминуче переможемо і наша країна буде вільною і щасливою!
4. Задіювати: ми не знаємо, наскільки довгими будуть ці випробування війни – але час життя безцінний – і ми маємо жити, що б не було — ми маємо жити.
Звісно, ми не можемо не слідкувати за новинами, але не потребуємо бути безперервно в новинах – треба зосередитися на корисній дії. Для дітей ці дії дуже різні і залежать від того, де ви зараз: вдома, у бомбосховищі і т.д. – це і вчитися, і малювати, читати/слухати казки, гратися, допомагати по дому, молитися, робити добрі справи, займатися спортом і т.д. Корисна діяльність приносить добрий плід, вона зосереджує увагу і допомагає інтегрувати енергію стресу. І вона важлива не лише дітям, але й нам дорослим…
5. Відновлюватися: це випробування може бути тривале, а відтак брати чимало нашої енергії – а тому ми потребуватимемо часу на регулярне відновлення сил. І ми, і діти. А тому так важливо мати в режимі дня ті активності, які поповнюють сили – як заряджання телефону – коли стрес є більшим, заряджати треба частіше і мати додатковий «павербенк».
Тож подбаймо, щоби у режимі дня дітей обов’язково були сон, добра їжа, час на гру, на домашніх улюбленців, на рухову активність, і обов’язково щоденний дотик до чогось, що є світлом (казки, історії, краса, сповнені світла люди і т.д.), і що нагадує їм у ці темні часи – що є світло — правди, любові, мужності — і це світло неминуче переможе, бо воно непереможне…
Також тут у нагоді стануть ті рекомендації відновлення та самодопомоги, що ми постійно надаємо у групі по хештегу «соціально-психологічнапідтримкаліцей6.
Дослідження кажуть, що діти, стикаючись з випробуваннями не обов’язково мають мати психологічні проблеми, а навпаки можуть демонструвати «посттравматичне зростання» — і це великою мірою залежатиме від підтримки дорослих. Вони можуть зростати у психологічній стійкості, мудрості, вдячності, здатності будувати глибокі стосунки, знати, що у житті найголовніше…
Тож нехай вони виростуть саме такими – наші діти!
З повагою соціальний педагог, психолог — Ольга Сідорчук
